1 Псалом Аса́фів.
2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
