1 Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
